В хаті знов стало тихо. Прокопович знов позіхнув і перехрестив рота. Всі мовчали. Прокопович почав гніватись на жінку.

Отже ти, паніматко, закохалась в грубі. Дивишся та дивишся на неї й очей не зводиш, - знов зачіпав жінку Прокопович.

Говори вже ти, - мені нема чого говорити, - сердито обізвалась Прокоповичка, не зводячи очей з груби.

Онися сміялась не устами, а очима. Моссаковський дивився на діл.

Випиймо ще по чарці. Може, з чарки добудемо розмови, - сказав Прокопович до Моссаковського, наливаючи по другій.

Випили по другій, й язики справді зараз розв'язались. Прокопович став розпитувати Моссаковського про Вільшаницю, але здалеки. Він неначе совістився питати за те, що Балабуха одбив од Моссаковського вільшаницьку парафію. В його думці висло трудне питання, й він обминав його навкруги.

Як же ви, Харитоне, думаєте тепер розпорядитись собою? - спитав Прокопович у Моссаковського.

Мені треба скоріше женитись, щоб часом знов хтось не одбив у мене Вільшаниці, - сказав Моссаковський.

Прокоповичка звела очі з груби на двері.

Як же так! А Балабуха де дівся? - спитав Прокопович.

Балабуха мусив виїхати з Вільшаниці, бо його громада не прийняла на парафію. Владика таки оддав мені вільшаницьку парафію, - одповів Моссаковський.

Прокоповичка перевела очі з дверей і вирячила їх на Моссаковського. Онисині очі неначе реготались.

Таки оддав вам парафію? - аж крикнув Прокопович, скочивши з місця.

Оддав. Громада настояла на своєму. Тепер мені треба поспішати, щоб парафія знов не втекла з рук, - сказав Моссаковський.

Голубчику, Харитоне! Поздоровляю вас од щирого серця! - крикнув Прокопович і кинувся обнімати й цілувати Моссаковського.

Прокоповичка й собі знялась з канапи й кинулась прожогом обнімати та цілувати Моссаковського. Всі стали веселі, говорючі, всі говорили, й ніхто нікого не слухав. Прокоповичка забігала по хаті, вскочила в кімнату й знов убігла в світлицю. Онися сміялась, затулившись рукавом.

А що, паніматко! Коли полічила всі мухи на стіні, то став могорич. Винось наливки, настойки, запіканки! Давай на стіл пироги, калачі, маторженики, які маєш. Давай разом полудень і вечерю, - кричав Прокопович.

Прокоповичка кинулась в хижку, в пекарню, гукнула на наймичок. В пекарні затопили в печі. Закиркали під ножем кури. Наймит впіймав порося. В світлицю неначе на крилах влетіли пляшки з наливками та настойками. Десь узялись пироги в сметані, бублики на яйцях, маковники, пундики. Чарка пішла за чаркою. Онися винесла тарілки з горіхами та фігами. Усім стало весело. Моссаковський розговорився, розчервонівся, повеселішав. Прокоповичка любенько дивилась на його делікатне з рум'янцями лице й тепер довідалась, що він схожий не на чехоню, а на хохітвянського пана.

Тепер хоч і під вінець! - сама прохопилась Прокоповичка, випивши чарку запіканки. - Нема нам чого длятись. Ми тепер зовсім обробились на полі. Робити нема чого, а гуляти маємо доволі часу.


5292549053794715.html
5292569807460440.html
    PR.RU™